ПЦУ спростувала міф про те, що жінкам не можна заходити до церкви в брюках і з непокритою головою

Важливо не те, в якому одязі людина приходить до храму, а з якими бажаннями та духовними потребами.

У Православній Церкві України немає заборони жінкам і дівчатам заходити до церкви у штанах.

Про це йдеться в роз'ясненні пресслужби ПЦУ.

"Немає в нашій Церкві такої заборони. Та й в інших Православних Церквах світу (окрім МП, очевидно) подібних правил, які би забороняли зараз жіноцтву в брюках приходити до храмів, не існує. Для наших священнослужителів важливим є не те, в якому одязі людина приходить до храму, а головне – з якими бажаннями та духовними потребами", – йдеться в повідомленні.

У ПЦУ припустили, що цей міф з'явився через неправильне тлумачення (чи незнання) Писання. Найчастіше в контексті такої «заборони» посилаються на рядки зі Старого Завіту: "На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен вдягатися в жіноче вбрання, бо мерзенний перед Господом Богом твоїм усякий, що робить це" (Втор. 22: 5).

Однак, у часи, коли писалися правила Старого Завіту, люди одягалися не так, як нині. І жінки, і чоловіки тоді носили схожий одяг: нижню сорочку, яку підперезували поясом, а зверху – туніку (плащ, накидку).

"Як бачимо, різниця в одязі не була принциповою, що спрямовує нас до висновку, що в згаданих рядках книги Второзаконня мова йшла про іншу, скоріше, внутрішню відмінність чоловічого/жіночого, і точно не про штани. Йшлося про заборону чоловікові вдавати з себе жінку, а жінці – чоловіка, відкидаючи Богом встановлену природну відмінність двох статей... Чи можна вважати сучасні жіночі брюки чоловічим вбранням? Звісно, що ні. Наприклад, шаровари, які у нашій культурі асоціюються з козацтвом, у багатьох південних і східних народів є елементом жіночого одягу. Або кілт (національний шотландський чоловічий одяг) чи інші подібні вбрання, хоча і подібні до жіночих спідниць, але виникли не як уподібнення чоловіків до жінок, а як відповідь на потреби місцевих умов життя. Отже, важливою є не так форма одягу, як мета, з якою він вживається", – зазначається в повідомленні.

Тeпep в Укpaїнí нeмaє УПЦ МП, – Bceлeнcький пaтpíapx

Bceлeнcький пaтpíapx Bapфօлօмíй пíдтвepдив, щօ ПЦУ є єдинօю кaнօнíчнօю пpaвօcлaвнօю цepквօю в Укpaїнí. Пpօ цe вíн нaпиcaв y лиcтí дօ peдaктօpíв видaння Cerkvarium, вíдпօвíдaючи нa їx зaпит щօдօ cтaтycy тaк звaнօї УПЦ МП. Bceлeнcький пaтpíapx нaгaдaв, щօ 11 жօвтня 2018 pօкy Cвящeнний Cинօд Bceлeнcькօгօ пaтpíapxaтy cкacyвaв пaтpíapшy гpaмօтy 1686 pօкy пpօ звepxнícть Мօcкօвcькօгօ пaтpíapxaтy нaд Kиївcькօю митpօпօлíєю.

“Згօдօм Bceлeнcьким пaтpíapxaтօм бyлօ cкликaнօ Oб’єднaвчe дyxօвнօ-миpянcькe зíбpaння (Cօбօp) y Kиєвí 15 гpyдня 2018 pօкy. Bcí пpaвօcлaвнí íєpapxи в Укpaїнí օтpимaли зaпpօшeння нa цeй օб’єднaвчий Cинօд нaшими пaтpíapшими лиcтaми. Ha жaль, yкpaїнcькí íєpapxи, якí пepeбyвaють пíд юpиcдикцíєю Мօcкօвcькօгօ пaтpíapxaтy, зa виняткօм двօx (íєpapxíв), пpօíгнօpyвaли нaш лиcт-зaпpօшeння í нe бpaли yчacтí в օб’єднaвчօмy Cинօдí, як вíд ниx օчíкyвaлօcь”, – дօдaв пpeдcтօятeль Bceлeнcькօгօ пaтpíapxaтy. 

Bíн тaкօж нaгaдaв, щօ цeй Cօбօp օбpaв митpօпօлитa Eпíфaнíя кaнօнíчним митpօпօлитօм Kиївcьким í вcíєї Укpaїни, який 6 cíчня 2019 pօкy в peзидeнцíї Bceлeнcькօгօ пaтpíapxaтy нa Фaнapí օтpимaв тօмօc пpօ aвтօкeфaлíю Пpaвօcлaвнօї цepкви Укpaїни. “Bíдтօдí нօвa aвтօкeфaльнa цepквa Укpaїни є єдинօю кaнօнíчнօю пpaвօcлaвнօю цepквօю нa тepитօpíї Укpaїнcькօї дepжaви, тa Блaжeннíший митpօпօлит Kиївcький í вcíєї Укpaїни мaє бyти визнaний її кaнօнíчним пpeдcтօятeлeм”, – зaзнaчaєтьcя в лиcтí.

“Bíдпօвíднօ дօ кaнօнíчнօгօ пpинципy тepитօpíaльнօcтí, який є нeвíд’ємним í пօcтíйним фaктօм пpaвօcлaвнօї eклeзíօлօгíї, жօднa Цepквa нe мօжe бyти пpиcyтньօю в мeжax юpиcдикцíї Цepкви Укpaїни. Пօпpи цe, в дycí пacтиpcькօї чyйнօcтí, ми тимчacօвօ тepпимօ ícнyвaння yкpaїнcькиx íєpapxíв пíд Pօcíєю нe як мícцeвиx пpaвлячиx єпиcкօпíв, a лишe як титyляpниx aбօ тиx, щօ пepeбyвaють (мaють peзидeнцíю) в Укpaїнí, íєpapxíв, згíднօ з кaнօнօм 8 I Híкeйcькօгօ cօбօpy.
Cпօдíвaючиcь, щօ, вօлeю Бօжօю, вօни нeзaбapօм օб’єднaютьcя з пօмícнօю Цepквօю“, – пíдкpecлив Bceлeнcький пaтpíapx. 

Bíн нaгօлօcив, щօ з цíєї пpичини օчíльник УПЦ МП Oнyфpíй “вжe нe pօзглядaєтьcя як кaнօнíчний митpօпօлит Kиївcький, aлe як íєpapx, щօ пpօживaє в Kиєвí”. Haгaдaємօ, щօ цe тpaпилօcя щe y 2020 pօцí.

Η ΤΕΡΑΣΤΙΑ ΕΥΘΥΝΗ ΤΟΥ ΒΟΛΟΚΟΛΑΜΣΚ ΙΛΑΡΙΩΝΑ ΣΤΟ ΟΥΚΡΑΝΙΚΟ

Του Παναγιώτη Αντ. Ανδριόπουλου 

Η όποια αρνητική εξέλιξη για την Εκκλησία της Ρωσίας στο ζήτημα της Ουκρανίας έχει ονοματεπώνυμο: Μητροπολίτης Βολοκολάμσκ Ιλαρίων. 

Οι χειρισμοί του αδέξιοι, το ολιγότερον. Οι δηλώσεις του εμπρηστικές, τουλάχιστον. 

Επέλεξε τον δρόμο των εξάλλων λόγων, αλλά όπως όλοι ξέρουμε – και το υπενθύμισε ο Μητροπολίτης Γαλλίας Εμμανουήλ – το Οικουμενικό Πατριαρχείο δεν απειλείται και δεν απειλεί.

«Φρονώ ότι για την πράξη του αυτή ο Πατριάρχης Βαρθολομαίος θα φέρνει προσωπική ευθύνη ενώπιον του κριτηρίου του Θεού και της ιστορίας», δήλωσε πρόσφατα ο Μητροπολίτης Βολοκολάμσκ. Μήπως θα πρέπει να αναλογιστεί κάτι ανάλογο για τον εαυτό του; 

Σε συνέντευξή του είπε επί λέξει: «Δυστυχώς, το Πατριαρχείο Κωνσταντινουπόλεως δρά εντελώς διαφορετικά. Αποδεικνύεται ανίκανο να επιλύσει διαφορές, οι οποίες δημιουργούνται μεταξύ των Εκκλησιών (επί παραδείγματι, μεταξύ των Εκκλησιών Αντιοχείας και Ιεροσολύμων). Και αντί να βοηθήσει τις κατά τόπους Ορθόδοξες Εκκλησίες στην αντιμετώπιση των σχισμάτων που αναφύονται, αρχίζει το ίδιο να υποστηρίζει τις διαιρέσεις αυτές.» 

Μα ο ίδιος ο Μητροπολίτης Βολοκολάμσκ γύρισε όλες τις Ορθόδοξες Εκκλησίες για να τις «ενημερώσει» σχετικά με το Ουκρανικό και το μόνο που πέτυχε ήταν την δρομολόγηση της Αυτοκεφαλίας στην τελική ευθεία. 

Για το ποιος έχει την ευθύνη για την διένεξη Αντιοχείας και Ιεροσολύμων με αφορμή το Κατάρ, ο Σεβ. Ιλαρίων μάλλον πρέπει να κοιτάξει τον εαυτό του στον καθρέφτη. Τι έχει ωφεληθεί μέχρι τώρα η Αντιόχεια από την ακοινωνησία που επέβαλε στα Ιεροσόλυμα για την δικαιοδοσία στο Κατάρ; Τίποτα απολύτως! Αυτό πρέπει να προβληματίσει σοβαρά τον Πρόεδρο του ΤΕΕΣ. 

Τώρα για το Ουκρανικό. 

Να θυμίσουμε στον Σεβ. Βολοκολάμσκ κάτι που φαίνεται πως ξέχασε (;).

Московський патріархат втрачає свій вплив в Україні та за її межами

Тенденція стрімкої втрати прихожан Московським патріархатом створює умови для розвитку Української православної церкви.

Московський патріархат стрімко втрачає вплив в Україні і може припинити своє існування. Така тенденція може відкрити шлях до формування єдиної Української Автокефальної Православної церкви, незалежної від Москви, та підірвати вплив патріарха Кирила і його церкви в країні та за кордоном. Більше половини всіх парафій та значна частка єпархій Московського патріархату, єпископів, яких обирав особисто Кирил, знаходяться на території України. Таким чином, вірогідність того, що багато, якщо не більшість з них, незабаром перейдуть до Української Автокефальної Православної Церкви, не тільки буде означати значне зниження розміру і багатства Московського Патріархату, але і обмежить вплив Кирила в Кремлі та в інших православних колах.

Якщо Московський Патріархат втратить всі свої парафії та єпархії в Україні, Російська Церква перестане бути найбільшою православною конфесією в світі. Проте малоймовірно, що це відбудеться відразу. Але навіть якщо певна частка з них і справді перейде до УАПЦ, що на разі і відбувається, вплив Московської церкви та патріарха Кирила серед православних та серед лідерів інших християнських конфесій буде знижуватись. Крім того, Українська церква, яка розквітне під час цих змін, відіграватиме важливу роль в православному та християнському світі. У зв'язку з цим, Москва буде боротися зі всіх сил та заперечувати очевидне до тих пір, поки це можливо.

Наприкінці квітня 2015 року патріарх Філарет, Предстоятель Української Православної Церкви, закликав до об'єднання всіх православних церков в Україні заради протистояння впливу Росії через релігійні установи. Після цього суспільно-політичне інтернет-видання «ГОРДОН» дізналося думки чотирьох експертів не тільки щодо можливих результатів боротьби за Україну, а й щодо православ'я в якості політичної та моральної сили Росії. Їхні судження в цьому питанні мають більшу цінність, аніж недостовірні статистичні дані.

Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» , стверджує, що «нинішнє керівництво УПЦ МП зробило дуже серйозну помилку - від формального нейтралітету, якого вони дотримувалися в останні місяці, вони фактично перейшли до опозиційності. Це може мати дуже сумні наслідки для цієї церкви і для її місця в українській міжконфесійної структурі». Він стверджує, що частина парафій відкололася, а прихожани почали ставитись критично до Московського патріархату та його єпископів.

Андрій Зубов, російський історик, доктор історичних наук та професор МДІМВ, говорить, що вплив Московського патріархату в Україні знижується настільки швидко, що навіть багато єпископів обмірковують перехід до Української церкви. Ключовою подією стали дії з боку митрополита Онуфрія, який не піднявся під час вшанування пам'яті воїнів, які захищали Україну. Цю образу лише дехто зміг забути, в той час як більшість вважає за необхідне піти з Московського патріархату.

Богдан Тимошенко, настоятель храму св. Великомученика Димитрія Солунського в с. Бузова та глава відділу соціального служіння та благодійності Переяслав-Хмельницької та Білоцерківської єпархії УПЦ КП зазначає, що судячи з його досвіду, протягом минулого року церква Московського патріархату надзвичайно швидко втрачає свої позиції. Хоча й не дуже багато парафій переходять до Київського патріархату, багато прихожан перестали відвідувати церкви МП. Це означає, що Московський патріархат розпадається і це слушний час для обговорення об'єднання.

Настоятель вірить, що скоро буде одна єдина православна церква - сильна, визнана усім світом. І це відбудеться в результаті розпаду Московського патріархату та переходу священників, єпископів та архієпископів до Київського, а не в результаті офіційного об'єднання.

Олександр Палій, політолог та історик, вважає, що Московський патріархат спричинив таку ситуацію, ставши політичною зброєю Кремля, а не спільнотою, яка підтримує справжню віру. Все менше українців підтримують Московський патріархат. Коли люди перестають вірити в церкву, вона перестає існувати. І саме це, він вважає, відбудеться з Московським патріархатом.

Переклад - Олена Остапюк 

http://vilni-novyny.blogspot.com/2015/06/moskovsjkij-patriarhat-vtrachaje-svij-vpliv-v-ukrajini-ta-za-jiji-mezhami.html

УПЦ МП грає в Україні таку саму роль, як Чорноморський флот в Криму

Демарш керівництва Української православної церкви Московського патріархату на урочистому засіданні ВР, присвяченому 70-літтю Перемоги у Другій світовій війні, чітко показав на чиєму боці вона знаходиться. Можна будь-яким чином ставитися до військових дій, але показова зневага до людей, які загинули за свою Батьківщину, стала не просто питанням порядності – це була демонстрація антиукраїнської позиції.

Через цей вчинок УПЦ МП понесла значні «іміджеві втрати»: поведінка її керівництва опустила «нижче плінтуса» рівень довіри до неї та була визнана гидкою навіть вірянами цієї церкви. Московські попи не могли не передбачати таких наслідків, але свідомо вчинили бридкий демарш. Чому?
 

Жодних ілюзій щодо уподобань цієї церкви немає вже півтора року – УПЦ МП, виконуючи вказівки свого московського керівництва, була єдиною серед українських церков, яка не підтримала Євромайдан і виступала проти євроінтеграції України. За останній рік ми також побачили багато відкритих антиукраїнських вчинків з боку цієї церкви: її священики брали в руки зброю і приймали участь в бойових діях проти сил АТО, закликали вступати в «православні дружини» і воювати з «хунтою», вели антиукраїнську пропаганду, агітували проти мобілізації до ЗСУ, надавали допомогу терористам на Донбасі, відмовлялися відспівувати загиблих героїв АТО.

За весь час російсько-української війни УПЦ МП жодного разу не висловила підтримки захисникам України та жодного разу не засудила агресію Росії. Більш того, УПЦ МП визнала Крим частиною Росії, передавши все майно кримських єпархій на баланс Російської церкві.

Відповідно до вказівок з Москви, керівництво УПЦ МП постійно переконує, що війна на Сході є «громадянською», «братовбивчою» і подає її як війну, яку «розкольники» і «уніати» ведуть проти канонічного православ’я. Така позиція доводить , що УПЦ МП є «штурмовим загоном» росіян у релігійній війні, яку Росія веде з Україною. Засади цієї війни в березні 2015 року озвучив глава МЗС РФ Сергій Лавров, який на зустрічі в Женеві заявив: «Православні християни піддаються гонінням не тільки на Близькому Сході. На Україні, де слідом за антиконституційним переворотом була розв’язана братовбивча війна, націонал-радикали взяли курс на нагнітання міжрелігійної ворожнечі. Знищуються православні храми і монастирі, священики і віруючі піддаються залякуванню і знущанням!».